Ольга Будугай

 

Море

 

Світить сонечко ясне усім яскраво,

Щедро Лукомор’я нам дає плоди.

Котить Меотида хвилі, мов отави,

Аж у Дикім Полі залиша сліди.

 

Море, ти до всіх привітне, всім радієш.

Хоч із кривдою до тебе, хоч з добром.

Ти, як лікар і порадник мудрий, дієш,

Все живе обнявши хвиль своїх крилом.

 

Влітку день і ніч нема тобі спочину,

Віддаєш своє тепло ти знов і знов.

Не пита ж ніколи рідна мати сина,

Чи віддячить ненці за палку любов.

 

м. Бердянськ, 12.08.1993

 

 

Скарби Приазов’я

 

Берег Меотиди, хмарки в голубіні,

Напинає вітер білизну вітрил.

Від тополь сріблястих коротенькі тіні,

Хвилі ніжний шепіт, легіт білих крил...

 

Таврія, мов килим, розляглася вільно,

Пахощами степу море напува.

Білопінна хвиля, велетенська й сильна

Колискову сонцю і хмаркам співа.

 

Винесла молюска – крихітку маленьку,

Залишила з шумом на мокрім піску.

Дитинча прибігло, погукало неньку

Дзвоником привітним – любим голоском.

 

Роздивились разом черепашку гарну,

Викинули в воду у сріблястий вир...

Розливають хвилі літа ясні барви,

Виграває море в далечінь і вшир...

 

м. Бердянськ, серпень 1992 р.

 

Гостинне місто

 

Моряків ти місто і рибалок.

Правнуків колишніх козаків

З Лісок, Слободи, всіх балок –

Ти, Бердянськ, як батько, обігрів.

 

Працелюбне місто і веселе,

Всім знаходиш для душі тепла.

Для гостей ти – затишна оселя,

Звідки б сюди стежка не вела.

 

м. Бердянськ, 03.05.2000

 

Бердянський вечір

 

Сіло сонце ясне за косою,

В небі ластівки, мов у купелі,

З співом-щебетанням стоголосим

Зграйками збираються, веселі.

 

Небо їх, як матір люба, ніжна,

У блакить високу кличе-кличе.

Біла чайка прилетіла з моря,

Закружляла, голосно кигиче.

 

З небокраю світло м’яко ллється,

Заливає море променисто.

Вітерець коло тополі в’ється,

Одягає місто зір намисто.

 

В небо над Бердянськом вечоровим

Місяць вируша на колісниці,

І серпанок срібний хвиль шовкових

У промінні місяця іскриться.

 

м. Бердянськ, 20.07.1993

 

 

Герб Бердянська

 

Ногайський плуг орав колись це поле,

В кибитці віз ногаєць дітлахів.

Цей якір зна штормів азовських волю,

Нам розповів багато б, як схотів.

 

Наш старовинний герб – окраса міста,

Наш оберіг, стежина в товщу літ.

Нехай несе в майбутнє добрі вісті,

Бердянців кличе в зоряний політ!

 

м. Бердянськ, 16.09. 1999 – 03.05.2000

 

Ясна перлинка Приазов’я

 

Кочівників страшні навали

Наш край хотіли побороть,

А річку Бердою назвали,

Що означає «Дав Господь».

 

Тече поволі в буйних травах

Привітна річка степова.

Віками спрагу тамувала –

Стара вона й завжди нова.

 

Красуне Бердо, наша доле,

Несеш в Азов ти хвиль блакить,

Там, де впадаєш в синє море,

Життя вирує і бринить.

 

Дала ім’я, ріка, ти місту,

Де чутно співи голосні.

Без нього серцю, як без листу

Вербі лишитись навесні.

 

Бердянськ! Ти справді «Дар від Бога»,

Степів і моря благодать!

Терниста є твоя дорога,

Та в змозі дух твій зло долать!

 

Нехай дарують квіт любові

Благословенні землі ці!

Ясна перлинка Приазов’я

Іскриться в Господа руці...

 

м. Бердянськ, 02.09.1998

 

Жемчужина Приазовья

 

(авторский перевод стихотворения

«Ясна перлинка Приазов’я)

 

Здесь орды в Диком Поле мчались,

Татар нашествий всех на счесть,

А речку Бердою назвали, –

«Богдана» или «Божья весь».

 

В «Благое место», «Край Агарский»,

Ведут пути из разных мест,

Стоят курганы скифов царских,

Легенда – вся земля окрест!

 

Течет привольно через степи

Средь ароматных трав река,

Веков порвала Берда цепи,

Светла, приветлива, легка.

 

Как жизнь саму, ты даришь влагу,

Ходили по тебе суда,

Свидетелем была отваги

Народов, что пришли сюда.

 

Дала ты городу названье –

Нам имени милее нет.

Бердянск достоин процветанья.

Храни, Господь, его от бед.

 

Не зря жемчужиной Азова

Давно, мой город, ты слывёшь.

Подаренный Творцом с любовью,

Свои свершенья приумножь!

 

Тернистой ты идешь дорогой,

Чтоб свет грядущего познать.

Бердянск! Ты правда – «Дар от Бога»,

Степей и моря благодать!

 

г. Бердянск, 25.03.2000

 

Відродження міста

 

Міцній, Бердянськ, наш отчий дім,

Ти відродивсь з руїн кривавих.

В промінні сонця золотім

Зростай і квітни величаво!

м. Бердянськ, 17.09. 1996

 

Зірка Євгенії Руднєвої

 

У містечку приазовськім

Тиха осінь наступила.

Та не раді люди зовсім:

Місто тінь війни накрила.

 

З перших днів навали злої

Молодь йшла до військкоматів

І з ранковою імлою

Залишала рідні хати.

 

«Женю, донечко рідненька!

Ти ж така іще дитина...»

Промовляла бідна ненька,

М’яла нишком край кофтини.

 

Чисті крила мрій дівочих,

Серце, сповнене любові,

Широко відкриті очі

Прагнуть бачить зірки нові.

 

Женя мріяла про небо.

Астрономом би їй стати,

Та на фронт тепер всім треба,

А не космос відкривати.

 

...Майже кожну ніч – у виліт.

На борту – вантаж смертельний.

За Вітчизну, вдів і сиріт

Бомби мчать у ніч пекельну.

 

За життя без воєн, гарне,

За оновлену планету!

А душа – до світла прагне,

Мирного бажає лету.

 

А в останній виліт, Женю,

Ти й сама зорею стала,

Бо горів літак підбитий,

Як зорі нової спалах.

 

Освітили небо Керчі

Спалахи ракет сигнальних.

Падав посвіт їх на плечі,

На твої смертельні рани.

 

Мчав літак, зорею падав,

Смолоскипом ніч осяяв

Кольорових іскор градом

Розсипалась ціла зграя...

 

Парашут є в тебе, Женю,

«То ж рятуй життя невинне!»

«Ні. Веду літак за місто.

Тільки там хай смерть зустріне...»

 

Час пройшов Зорю учені

Нарекли ім’ям цим світлим.

Ти безсмертна нині, Женю:

Над Бердянськом завжди квітнеш

 

В теплих рученятах діток,

Що творять в юнацькім Центрі –

Острівці добра і цвіту –

В кожного бердянця серці.

 

м. Бердянськ, 16-17. 09.1999

 

 

Андрей Будугай

 

Десант идёт

 

Памяти освободителей

Бердянска посвящается

 

Волна вздымает резко катер на дыбы,

А мы в молчаньи перед новой битвой.

И снова не пощады просим у судьбы,

А к Богу обращаемся с молитвой:

 

Пр.: “Мы наступаем, оставляя за спиной

Обугленные тополя да ивы.

Устало сердце покрываться сединой!

Дай, Боже, до конца дойти нам силы!”

 

И не чернила пишут летопись войны –

Она давно черна от нашей крови!

Мы возвращаем пядь за пядью плоть страны,

От пота покрываясь слоем соли.

 

Пр.

 

Десант идёт в ночи на выжженный Бердянск.

В руинах город, как и наши души.

Но не сломить врагу терпения славян

Ни в воздухе, ни в море, ни на суше!

 

Пр.

 

г. Бердянск, 06.09. 2000, ср.

 

 

Бердянськ в окупації

 

Від серця до серця блукало страждання.

Та віра зростала: прийде світлий час!

Стікались в велику ріку сподівання

На те, що наш дім буде вільним у нас.

 

Та вічне життя розпрямить свої крила –

Пітьма має силу недовгу добу, –

І дух напинає надії вітрила,

Дає нам снагу розігнати журбу!

 

м. Бердянськ, 17.09. 1996

 

Окрилений небом

 

Павлові Оніпченко,

який служив військовим льотчиком

у Військовому містечку

 

З юних літ ти прагнув в чисте небо,

Мріяв полетіти, мов Ікар,

Над морями і безкрайнім степом,

Над горами вище гордих хмар!

Вище хмар!

 

Пр.: Родом із дитинства твій політ,

Ти летиш до зір багато літ!

Твій літак в крутому віражі,

Наче крик душі!

Ще тебе чекає твій зеніт,

І охопить серце цілий світ,

І набуде якнайбільше сил

Помах твоїх крил –

Дужих крил!

 

Став дорослішим твій дух орлиний,

Шле землі з висот палкий привіт.

Ти збираєш зорі, мов перлини,

І даруєш людям дивоцвіт –

Неба цвіт!

 

Пр.

 

м. Київ, 24-26.01.03